Чумацька валка
| Отаборилися на ніч, в степу утрапивши яругу. Куліш зварили, розляглись, лишь вартові чатують: "ПУГУ". Старий Трясило, як завжди, збирає слухачів навколо. Хто люльку палить, хто бурчіть, в поході, надірвавши голос. На незаїжджених волів цобекати весь день нелегко. Ще й берегтися навкруги, то новачкам не прівелевки. Аби не жменька козаків з Трясилом, що отаманує, То вже б сюди би не дійшли з лиманів - Дикий степ чатує. Трясило, посивілий в пень, дублений сонцем і літами То заспива старих пісень, то он як зараз, з парубками… Немов і не бувало дня, веде цікавії розмови про те, Ходили як на море, про ляхів, унію, гарем, Що захопили у Сінопі, як з козаків дерли ремінь, І як розорють Дике Поле. Як того літа із шинка Із кумом поночі вертали, та трохи збочив, заблукали… Як з лугу пугач прокричав, а з яру сич провіщував. | 
|
| А тут і блимнув місяць в небе, та вже побачили ставок, Та через гребельку млинок… "А таки хтось в кущах тріщить", - шепоче кум, і раптом бачим Такий рогатий і косматий до нас із гребельки біжить. Аби, то шаблі, чи пістолі, чи лях, чи клятий бусурман- Ви ж знаєте, із кумом нам за молодецькую розвагу. А тут сам чорт… Скажу я вам, що ледь не вмерли ми зі страху! Скакнули з греблі в очерет, мотню в болоті намочили, Да так до ранку у ставку такі би ми і просиділи, Та чорт сміється так гаденько і просува до нас тіхенько… Були би ми не козаки, коли би з криком: "Божа сила", На нього ми не наскочили із довбнею, що втрапив кум. Я ж чоботом його вперищив. Аж тут побачили - цапище! Та щей сусідкі… То не грім, то регіт з яру долітає, А місяць зорі розсипає, як сіль із валкі чумаки, Немов підказує дорогу, щоб їхать степом, напрямки… |
